Бібліотека представляє літературну візитівку

      "Життєвий і творчий шлях Марка Кропивницького",

               з нагоди  дня народження письменника.

З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Видатний актор, режисер, енергійний організатор театральної справи, талановитий композитор і письменник-демократ, він разом із М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, І. Франком створював літературну основу утвердження й розвитку українського театру Твори М. Кропивницького, за словами І. Франка, „запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора”.    Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840 р. в с. Бежбайраки на Херсонщині. „Епоха, в котру довелось мені впірнути з головою, є сувора і непомильна вказівка всього мого існування і всієї моєї праці”,— зазначав у „Автобіографії” письменник під кінець життя2*. Батько його — „чоловік труда, труда мозольного”,— хоч і досяг начебто достатку й становища в суспільстві, не прижився в панському середовищі, а його посада управителя панських маєтків не гарантувала ні моральної, ні матеріальної сталості йому та його сім'ї. Дитинство М. Кропивницького мало чим відрізнялося від життя селянських дітей.

Різностороння природна обдарованість майбутнього митця виявилась ще в дитинстві, коли він „сочинял сам песни, писал стихи й обладал замечательной памятью” (6, 267). Та освіту здобував він без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисавет-градському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом (6, 200). Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.

Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступав на службу до повітового суду. З 1862 р. М.Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу “Микита Старостенко“. То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу), сповнений зовнішніх сценічних ефектів і „жахливих” пристрастей. Навіть у доопрацьованому вигляді під назвою „Дай серцю волю, заведе в неволю“, ця п'єса викликала негативну оцінку І.Франка. Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок , відзначається життєвістю, оригінальністю конфлікту, соціальною гостротою.  Правдиве відображення нових явищ соціального життя українського села в перше поре фор мене десятиріччя, коли ще зберігаються відчутні залишки та живі свідки панщини і вже посилюється класова диференціація селянства, образи селян-трудівників - Семена, Одарки, Івана, наділених глибокими й серйозними почуттями, дають підстави віднести цю побутово-реалістичну мелодраму до напряму критичного реалізму.Так і не завершивши з різних причин освіти М.Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт і де були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич „знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джонон-Стюартом Міллем, Спенсером Молешатом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма Жорж Ванд, Теккерея” (6, 132). На казенній службі він не просувався, а часте зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.  Важливим етапом у творчому житті - Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1375 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства „Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності. У цьому він спирався значною мірою на здобутки російської реалістичної драми.    Літературна творчість Кропивницького відбиває його невпинний пошук, постійні експерименти у жанрово-стильовій сфері. Кожен з його творів має кілька варіантів між якими часовий розрив нерідко розтягується на роки, через що й відмінності між ними досить істотні.

У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — „Помирились” (1869), „За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), „Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю Д. Ленського „Лев Гурич Синичкін”, „Пошились у дурні” (1875), „По ревізії” (1882), „Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882), „Вуси” (1885)—за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам „Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка, „Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), „Глитай, або ж павук” (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). Згодом з'являються п'єси, в яких конфлікт дещо розгалужується, втрачаючи єдиний центр розвитку дії, але сама дія ще розвивається в одному напрямі. У драмах „Де зерно, там і полова” („Дві сім'ї”) (1888), „Зайдиголова” (1889), „Олеся” (1891), „Перед волею” (1899), „Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія, яка не лише сприяє його поглибленню, а й має свою ідейно-естетичну значущість   ворчо розвиваючи традиції Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Некрасова, Кропивницький зробив свій внесок у літературу критичного реалізму зображенням запеклої класової боротьби в українському селі другої половини XIX ст. Істотної еволюції зазнали його позитивні герої: від довготерпіння й пасивного протесту до здатності аналізувати обстановку, усвідомлення себе як особистості, до соціальної активності. Цілий ряд драм і комедій Кропивницького є своєрідним аналогом „ідеологічних” повістей І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Кониського, які І. Франко назвав „першими пробами” малювання нових суспільно-політичних течій нашої суспільності.

Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

 Твори драматурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому переважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві явища, події (зокрема, наростання революційної боротьби на рубежі XIX—XX ст.), що й зумовило пошук ним нових драматургічних форм.

 .