Всесвітня організація охорони здоров’я визначає 60 років. Життєлюбні жителі західних країн не згодні з цим і просять відсунути визначення початку «похилості» ще на 10 років, тобто до 70-ти. У нас це збігається з настанням пенсійного віку і зазвичай сприймається певним підсумком і приводом для відчаю.
Можна зустріти й 50-річних «стареньких», які окрім скаржитися на здоров’я й теревенити з подружками про серіали та хвороби інтересів не мають. А можна й у 70 розсікати на байку або вивчати іноземну. Все дуже індивідуально. І швидкість переходу з однієї сходинки на іншу залежить лише від готовності працювати над своїм моральним і фізичним здоров’ям.
Отже, підсумовуючи, можна сказати, що похилий вік – це час втрати інтересу до довколишнього світу, і коли він настане – залежить лише від того, коли сама людина дозволить йому настати.
До речі, психологи пропонують називати певний вік не старістю, а мудрістю. Адже чим старшою стає людина, тим вона мудріша й відповідальніша. І вона розуміє, що матиме те, що дозволить собі: дозволить відчай – буде весь час перебувати у відчаї; дозволить задоволення життям – буде жити із задоволенням. Старіти – це не втрачати, а набувати.
А в українській назві «літні люди» – є щось оптимістичне, чи не так? Адже воно співзвучне зі словом «літо» – тобто пора, що йде за весною. Навіть не осінь, і тим більше не зима. І вже в цьому можна вбачати оптимізм і від цього відштовхуватися. А внутрішнє розуміння – воно підтягнеться.
Варто тільки озирнутися, поцікавитися, як справляються з проблемою інші, – і можна у свою скарбничку покласти стільки способів! А потім обирати, що підійде саме вам. Адже в багатьох чи не вперше в житті з’являється можливість читати, спілкуватися, гуляти, нарешті віддавати своїм захопленням час, якого раніше так не вистачало. Тобто гасло поштаря Пєчкіна «Я тільки жити починаю – на пенсію йду» саме на часі.Ніякої новини в тому, що вікові зміни обличчя й тіла дуже непокоять жінок (та й чоловіків), немає. Інша річ, як до цього ставитися – відчайдушно панікувати, отруюючи життя собі й оточенню, чи спокійно сприймати всі зміни як невідворотність і в міру сил намагатися їх пом’якшити.
Пам’ятаєте вираз «У 20 років у вас обличчя, яке вам дала природа, а в 50 – те, на яке заслуговуєте»? А «заслужено» воно буде і зовнішнім розумним доглядом, і внутрішніми відчуттями. Адже відомо, що негативні емоції – злість, заздрість, сум – з часом відбиваються на обличчі і аж ніяк не прикрашають його. Але якщо поставити собі за мету, можна навіть з негативними емоціями спробувати поборотися, спочатку примушуючи себе до позитивного настрою, а з часом він уже буде постійно супроводжувати, обличчя світитиметься.
Добре змінити свої уподобання в їжі: споживати тільки якісні та переважно рослинні продукти, пити багато води (чиста вода взагалі вважається еліксиром молодості). І тижні за три – «результат на обличчі». Самі здивуєтеся, як розгладилася й набула здорового вигляду шкіра, в очах з’явився блиск. І обов’язково – зачіска, краще стрижка, яку не забувати вчасно робити, це оправа нашого обличчя і завершення образу. І це лише мінімум, до якого можна вдатися. А якщо запіклуватися про це всерйоз, можна дуже здивувати насамперед себе глобальними змінами в тілі, зовнішності і свідомості. Життя заграє більш життєрадісними барвами.
Не похилий вік поганий, а наше уявлення про нього. Якщо розумно поставитися та від йойкань перейти до дій, докласти деякі зусилля, можна буде назвати свій вік елегантним, а це вже зовсім інша, вища категорія.
З роками ти стаєш не старшим, а кращим. (Англійське прислів’я)
Старість – зима для неуків і час жнив для вчених. (Вольтер)
Цікаві факти:
– Відомі художники Айвазовський і Тіциан після 80 років писали чудові картини.
– Бернард Шоу в 90 років публікував блискучі статті.
– Ґете у 83 роки працював над поемою «Фауст».
– Іван Павлов у 87 років написав чи не найкращі наукові праці.
– Верді у 79 років завершив роботу над однією з кращих своїх опер – «Фальстаф».
У багатьох країнах, і в Україні зокрема, працюють «університети третього віку» (ще називаються екуменічними). Вважають, що цей вік – лише початок того, що людина може й має встигнути зробити. На різних факультетах за бажанням люди 50 (60)–74 років набувають основ медичних знань і вміння їх застосовувати, правової та комп’ютерної грамотності, їх навчають соціалізуватися, організовують культурні заходи тощо.
Цей напрям зародився в Америці ще в 1962 році, у 70-ті поширився у Францію, потім Велику Британію і далі – по всій Європі. Нині система розвинена, має свій міжнародний орган, який організовує зустрічі фахівців, видає два міжнародні журнали.
Якщо взяти близьку до нас територіально й за менталітетом Польщу, там такі університети почали виникати з 1975 р. Спочатку у великих містах при вищих навчальних закладах, а потім і в малих населених пунктах при закладах культури (бібліотеках, будинках культури). Нині такі університети діють у понад 200 населених пунктах країни.
