В  рубрикці "Портрет письменника" бібліотека-філія представляє з нагоди дня народження Миколи Гоголя інформаційний дайджест: "Цікаві факти з життя М.Гоголя"

1 квітня ми відзначаємо день народження Миколи Васильовича Гоголя — великого українця, який народився в селі Сорочинці Полтавської губернії в небагатій поміщицькій сім’ї і став знаним письменником.

Микола Васильович належить до найбільш оригінальних письменників усіх часів. Життя Миколи Васильовича оповите таємницями, парадоксами, суперечностями…

В житті Микола Васильович був людиною надзвичайно скромною. Він уникав публічності й знищив усі документи та листи, які могли б розповісти про нього, більше,ніж він дозволив би.

Цікаві факти:

Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району).

Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.

• Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову.

• У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.

• У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був “страшенним солодкоїжкою”. Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру.

• Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності.

• Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.

• Коли п’єсу "Ревізор" уперше прочитали у цензурному комітеті – розгорівся шалений скандал. Гоголю закидали, що він компрометує Російську імперію та чиновництво.

• Джерелом сюжету п’єси “Ревізор” був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет “Мертвих душ”.

• Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну

• Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя.

• Гоголь дуже сильно був прив’язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін.

• Микола Васильович любив готувати і часто пригощав друзів галушками та варениками. Ще він варив особливий напій із козячого молока з додаванням рому, який жартома називав “гоголем-моґелем”.

• Гоголь писав свої твори переважно стоячи. А спав — лише сидячи. Зріст Миколи Васильовича був 160 см.

• Однією з численних примх письменника була пристрасть до катання хлібних кульок. про які говорив друзям, що вони допомагають вирішенню найскладніших і найважчих завдань.

• Письменник ходив по вулицях і алеях міст зазвичай із лівого боку, тому постійно зіштовхувався з перехожими.

• А ще Микола Васильович дуже боявся грози. За словами його сучасників, негода погано діяла на його слабкі нерви.

Книги Миколи Гоголя є в нашій бібліотеці.Бібліотека с.Теково запрошує ознайомитись з творчістю письменника.

На момент карантину в бібліотеці діє послуга "Книга на замовлення".Приємного читання!

           Бібліотека с.Теково  до 140 -річчя з дня      
                               народження
                Марійки Підгірянки представляє 
літературний портрет
"Цілителька дитячих сердець"

                        Дорогі друзі бібліотеки!

  А чи знайомі ви з творчістю видатної української письменниці Марійки Підгірянки? Читали її чудові, мелодійні вірші? Ні? Тоді знайомтесь.

                                                       
                                                        Снилось мені ясне сонце,
                                                        Що в хаті світило, –
                                                        А то лиш так моя мама
                                                        Дивилася мило.
                                                        Приснивсь мені легкий вітрик
                                                        Що пестив колосся, –
                                                        А то мені моя мама
                                                        Гладила волосся.
                                                        Снилась мені ягідочка,
                                                        Як мед – солоденька, –
                                                        А то мене цілувала
                                                        Мама дорогенька.
                                                                       (Вірш “Моя мама" із                                                           збірки
                                                               “Безкінечні казочки”).

Марійка Підгірянка — це псевдонім української поетеси Марії Ленерт-Домбровської. А звали її так по-дитячому — Марійка, тому що вона писала вірші для дітей. І була не лише письменницею, а й вчителькою…

А псевдонім Підгірянка — на честь рідного краю Підгір’я, тобто Прикарпаття. Саме там 29 березня 1881 року у родині лісничого Омеляна Ленерта, яка проживала у селі Білі Ослави, народилася дівчинка Марійка… Вона зростала на Гуцульщині, оповитій казками та легендами, змалку вбирала у душу мамині казки та пісні, дідові бувальщини і легенди, коломийки та приказки, красу рідного краю. А ще Марійка дуже любила слухати пісні… На її батьківщині вони називаються співаночками. Згодом вона сама почала римувати — і співати. На жаль, дівчинка змогла закінчити лише двокласну школу у селі Уторопи, куди переїхала родина. Але Марійка часто гостювала у свого дідуся, священника Миколи Волошина, який мав багато книжок.

Віршик,написаний Марійкою Підгірянкою в 13 років.

                                                       Дзвонить, грає срібна річка,
                                                      А в криштальну воду
                                                      Задивилася смерічка
                                                      Та й на свою вроду.

                                                      Гей, виросла ж та й висока,
                                                      Та нема їй пари:
                                                      Пила воду із потоку
                                                      І сивої хмари.

                                                      Брала пахощі з повітря
                                                      У весняну пору;
                                                      Вибуяла так на вітрі,
                                                      Виросла угору!
                                                            (Вірш “Смерічка” із збірки
                                                            “Ростіть великі”).

Наполеглива Марійка самотужки здобула освіту, склала екстерном іспити у жіночій вчительській семінарії і стала, як мріяла, вчителькою. У школі вона працювала понад сорок років… А це було нелегко, бо у ті часи Західна Україна потрапляла під владу різних урядів (Австро-Угорщини, Чехії, Польщі), які неприхильно ставилися до розвитку української культури. Марійка Підгірянка ніколи не вважала себе поетесою і не прагнула друкувати своїх творів. Вона писала віршики для дітей, щоб їм легше було вчитися: запам’ятовувати букви, математичні дії, пояснювати різноманітні явища природи. У своїх віршах М. Підгірянка вчила дітей любити і поважати старших, допомагати їм у всьму. А скільки ніжних і щирих слів про матусю. Крім любові до родини, до рідної оселі , поетеса вчила любити , шанувати і дорожити ще одною матір’ю – Україною.

Замовляйте книги в бібліотеці,у нас на період карантинних обмежень працює послуга "Книга на замовлення".

Приємного читання!

                         

                          Шановні користувачі! 

 З 08березня 2021 року бібліотека с.Теково працює в дистанційному режимі. На виконання Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"На дні карантину в бібліотеці запроваджена послуга "Книга на замовлення"

Для того,щоб замовити книгу в бібліотеці с.Теково,ви можете прислати замовлення на електронну скриньку

 бібліотеки:      tekovolib@ukr.net     або в соц мережах   на 

блозі:   http://tecovolib.blogspot.com/  

 та на  сторінці  Фейсбук:

https://www.facebook.com/paraska.l/posts/2243128009254012?notif_id=1537539217433569&notif_t=feedback_reaction_generic

Замовлення приймаються з вівторка по п'ятницю з 11:00 по 15:00 Вказуйте в замовленні автора та назву книги, а також вашу контактну інформацію.При сформуванні вашого замовлення бібліотекар зв'яжеться з вами  і повідомить, коли ви зможете забрати книги.В бібліотеку приходити потрібно дотримуючись санітарно-гігієнічних норм-в масці та рукавичках.Про нові книги бібліотеки ви можете отримати інформацію  переглянувши сторінку блогу "Нові надходження".

http://tecovolib.blogspot.com/p/blog-page_44.html

Приємного  читання!

 

                              Онлайн знайомство з творчістю                                                                   письменника:

                      Василь Шкляр" Треба спитати у Бога"

Бібліотека  с.Теково продовжує знайомити користувачів з  творчістю сучасних українських письменників.Сьогодні -це Василь Шкляр,ще називають письменника "батьком" українського бесселера.Про книгу "Чорне сонце" бібліотека розповідала в попередніх замітках на блозі. 

Кілька слів про автора.
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Успіх романів Шкляра приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, неодноразові перевидання та переклади. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але чи не найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук злочинної влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. Романи Шкляра постійно перебувають у лідерах продажу, окремі з них незабаром побачать своє втілення на кіноекранах.
  Знайомство з книгою Василя Шкляра "Треба спитати у Бога"

Шкляр Василь Треба спитати у Бога.- Х:Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля".-2019.-

320 с.

Ця збірка містить новели та оповідання Василя Шкляра, написані переважно у 1970-х роках. Цікаві колоритні характери, захопливі події та спостереження за людськими вчинками занурюють нас у самобутній світ раннього Шкляра. До книжки також увійшли неординарні, напрочуд відверті спогади автора про видатних письменників, з якими він був у дружніх взаєминах. Розлоге інтерв’ю зі Шклярем, яке взяв у нього В’ячеслав Кириленко, — це своєрідна автобіографічна повість автора «Чорного Ворона», яка проливає світло на його життя, творчість, у тому числі й на літературний доробок, представлений у цій книжці.

ЗМІСТ авторської збірки

1. Демон заперечення. Есеї
   
   1. Василь Шкляр. Агатангел і Марія: нечестиве кохання в блакитному інтер'єрі (эссе), с. 7—22
      
   2. Василь Шкляр. Демон заперечення. Тайна вечеря з Григором Тютюнником (эссе), с. 23—30
      
   3. Василь Шкляр. Тверда земля Олександра Сацького (эссе), с. 31—38
      
   4. Василь Шкляр. Політ в'язня. Розмова з Тарасом Мельничуком, почасти ним же записана та доповнена рукою поета місячної ночі (эссе), с. 39—51
      
   5. Василь Шкляр. Останнього рядка початок (эссе), с. 52—57
      
   6. Василь Шкляр. Треба спитати у Бога (эссе), с. 58—64
      
   7. Василь Шкляр. Священнослужитель.Дві слові про Ігоря Романюка (эссе), с. 65—72
      
   8. Василь Шкляр.Трояка ружа Марії Матіос (эссе), с. 73—76
      
   9. Василь Шкляр.Вогонь і попіл його кохання.Дещо про симпатії Тараса Шевченка щодо жіночої статі  (эссе), с. 77—82
      
   10. Василь Шкляр. Орстдакс.Моя зустріч з Аллою Дудаєвою (эссе), с. 83—89
       
   11. Василь Шкляр. Кіндрат (эссе), с. 90—94
       
   12. Василь Шкляр. Валюсин ставок (эссе), с. 95—98
       
   13. Василь Шкляр.Два судові процеси сторіччя  (эссе), с. 99—110
       
2. Дівчина на полюванні. Оповідання з давньої скрині
   
   1. Василь Шкляр. Турецька нічия (оповідання), с. 113—119
      
   2. Василь Шкляр. Пізній цвіт (оповідання), с. 120—127
      
   3. Василь Шкляр. Дівчина на полюванні (оповідання), с. 128—135
      
   4. Василь Шкляр. На гастролях (оповідання), с. 136—140
      
   5. Василь Шкляр. До Пахома (оповідання), с. 141—148
      
   6. Василь Шкляр. Моя Ганя не така (оповідання), с. 149—156
      
   7. Василь Шкляр. Мати звала Семеном (оповідання), с. 157—164
      
   8. Василь Шкляр. По секрету (оповідання), с. 165—175
      
   9. Василь Шкляр. Лотерея (оповідання), с. 176—183
      
   10. Василь Шкляр. Парамон (оповідання), с. 184—195
       
   11. Василь Шкляр. Мотоцикліст (оповідання), с. 196—202
       
   12. Василь Шкляр. На третю осінь (оповідання), с. 203—210
       
3. Василь Шкляр.Боротьба.Розмова Вячеслава Кириленка з Василем Шклярем  (эссе), с. 211—315
4.       Приємного читання!

 26 березня письменник Олександр Гаврош святкував ювілей - 50 років з дня народження .З цієї нагоди бібліотека с.Теково пропонує літературне онлайн-знайомство з творчістю письменника "Неймовірні пригоди від Олександра Гавроша"

Життєпис автора

Народився  26 березня 1971 року в Ужгороді. . З дитинства за прикладом  батька багато читав. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету ім.І.Франка. . Працював у часописах «Срібна Земля», «Срібна Земля-Фест», «Старий Замок», «Україна молода». Активно друкувався у київській, львівській, одеській та закордонній пресі.

Має близько двох тисяч публікацій у пресі та понад сорок авторських книжок. Нині не полишає журналістику — фрилансер, щомісяця дописує на сайт «Радіо Свобода».

З 2000-их років почав писати художні твори. «До літератури прийшов еволюційно, внаслідок внутрішнього розвитку»— пояснює автор зміну в своєму житті. Після виходу кількох збірок поезії спробував себе у прозі. За словами Олександра Гавроша, поети — це люди «без шкіри», які сприймають усе гостро, драматично. Він «прожив цей емоційний стан і перейшов до прози».

Автору цікаво експериментувати у творчості, тому часто змінює жанри — від еротичної поезії до пригодницьких книжок, казок, детективних романів, драматичних п'єс тощо.

«Журналістика зробила мене дуже відповідальним, якщо я про щось пишу, значить, знайшов такий факт у джерелах. Тому мої твори дуже стислі, як здавлена пружина, без зайвих словесних потоків, їх швидко читаєш. Вони не перенасичені описами. Головне для мене — розказати цікаву історію».

Олександр Гаврош активно впроваджує в українську літературу закарпатські теми й популяризує народних героїв — силача Івана Фірцака, легендарного розбійника Пинтю. Так, Олександр Духнович, Адальберт Ерделі «повернулися» в документальних книжках, п'єсах. Водночас Гаврош є активним критиком "неорусинського" руху і критикує його діячів (передусім П.Магочі, В.Падяка. ) за сепаратистські тенденції.

Довгий час Олександр Гаврош був на творчих хлібах. У 2006-2007 рр. — завідувач літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру. З 2015 року знову обіймає цю посаду.

Лектор Другої літньої літературної школи (2011 р., Колочава)

Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Фрилансер.

Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.

В бібліотеці офомлено тематичну полицю під назвою"Неймовірні пригоди від Олександра Гавроша"

Тут презентовано дві пригодницькі повісті про яскраві пригоди гірського силача Івана Силу. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак. У першій книжці – «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» читайте про пригоди, випробування та небезпеки у великому місті парубійка з гірського села – Івана Сили. Незвичайна сила, працьовитість, вірні друзі і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі – до чемпіона республіки, від циркового силача у цирку пані Бухенбах – до найдужчої людини світу. У другій книжці «Галуна-Лалуна або Іван Сила на Острові Щастя» описана неймовірно весела подорож силача та його друзів до острова Галуна–Лалуна, котра нібито наснилася Іванові Силі за рік після описуваних подій у першій книжці дилогії «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» - перша українська повість про легендарну постать нашої історії. Григір Пинтя - легендарний опришок, український Робін Гуд - справді існував і навіть мав чималеньку ватагу. Тож це весела пригодницька повість, написана на українському розбійницькому фольклорі, про кмітливого розбійника, якого боялися здирники-багатії і любили добрі люди та за його подвиги охрестили Пинтю тричі славним.

Для шанувальників фантастичних пригод є на полиці і книжки: «Музей пригод», «Врятувати Тараса Шевченка», «Героїчні канікули». Героям повісті «Музей пригод» вдалося у потайній кімнаті музею знайти дивне крісло-гойдалку. Якщо на нього сісти і розкрутитися, то можна потрапити у минуле. Тож на вас чекає три незвичайні подорожі у часі. Спочатку ви опинитеся у ХYІІ столітті. Побуваєте у Києво-Печерській лаврі тих часів. Потім відправитися у ХІХ століття, щоб урятувати Тараса Григоровича від 10-річного заслання у казахські степи. Разом з героям вам доведеться пережити цілий калейдоскоп карколомних пригод, побувати у Києві ХІХ століття, зустрітися з Афанасьєвим, який згодом стане Афанасьєвим-Чужбинським, поспілкуватися із самим Великим Кобзарем... І наостанок, разом з героями книжки «Героїчні канікули» опинитеся у Хусті, тільки 1939 року. У час, коли вирішувалася доля Закарпатської України.Бібліотека запрошує вас, шановні користувачі, познайомитися з пригодницькими книжками Олександра Гавроша.

 Бібліотека с.Теково пропонує ознайомитись з літературним дайджестом,який присвячений 180 річниці  з дня написання поеми "Гайдамаки" 

Гайдамаки — історико-героїчна поема Тараса Шевченка, перший український історичний роман у віршах. За життя Шевченка було три видання поеми: 1841, 1844, 1860 рр.

Поема зображує події народного повстання, Коліївщини, на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї. Шевченко оспівав і звеличив повсталий народ, його волю до боротьби проти соціального і національного гніту, мужність і душевну красу. Вперше у європейському романтизмі оспівано не героїв-одинаків, а народних месників — «громаду в сіряках».

У творі дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою: розгортання та хід повстання під назвою Коліївщина та історія особистого життя Яреми.Розвиток сюжетних ліній часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої — Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, як Ґонта в ім'я присяги вбив своїх дітей.

Логічним завершенням основної сюжетної лінії є зображення гайдамацького повстання — «Епілог», перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину.

 

На початку березня українська громадськість відзначає день народження українського генія Тараса Григоровича Шевченка, в бібліотеках проводяться Шевченківські дні.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа, -- писав про Кобзаря І. Франко. – Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі зробив більше, ніж десять переможних армій… Найкращий та найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори».

Задля вшанування пам’яті цієї насправді сакральної постаті для всіх минулих, сучасних та прийдешніх поколінь українців. в бібліотеці с.Теково розгорнуто книжкову виставку «Шевченко сучасний і вічний».

Тут підібрано літературу, що розкриває творчий та життєвий шлях Тараса Григоровича, його спадок як письменника, художника, мислителя і борця за волю України, особистості, що стала національним символом українства.

Книжкова виставка призначена допомогти користувачам бібліотеки глибше усвідомити суспільну й художню цінність Шевченкового Слова, поглибити знання про його коротку, трагічну, але в той же час і величну долю та стати інформаційним приводом для зміцнення рівня національної самосвідомості.

 Кросворд

  “Чи знаєте ви твори Великого Кобзаря?”

По горизонталі:

       1.  Неначе сонце засіяло,
             Неначе все на світі стало
             Моє… лани, гаї, сади!...
             Чужі ягнята до …. (води)  

      2.   Дивлюся, аж світає, Край неба палає,
            Соловейко в темнім гаї
             сонце ……….(зустрічає)
  
      3.   Не називаю її раєм,
            Тії хатиночки у  …. (гаї)  
  
      4.  Тече вода з-під явора
            Яром на долину.
            Пишається над водою

            Червона ……….. (калина)
 

	5						7
1
					6
2
3
				4

 

По вертикалі:

      5.  На панщині пшеницю жала,
            Втомилася; не спочивать
            Пішла в снопи, пошкандибала
            Івана сина ……….. (годувать)

      6.  Садок вишневий коло хати,

           Хрущі над вишнями гудуть,
           плугатарі з плугами йдуть,
           Співають ідучи ……. (дівчата)

      7.  В лиху годину, 
           Якось недавно довелось
           Мені заїхать в ….. ( Україну)

 Бібліотека с.Теково пропонує познайомитись з творчістю Наталії Іванівни Дурунди - сучасної письменниці з Ужгорода, яка нагороджена за найкращий твір про кохання у конкурсі «Коронація слова – 2019» за свій новий роман "Зрада", який сподобається жіночій аудиторії і тим, хто захоплюється любовними романами, історіями й трагічним коханням.

Роман здобув спеціальну відзнаку від Ніки Ніколео та Львівського жіночого клубу за найкращий твір.

Книга "Зрада" - Наталія Дурунда

Молодій студентці Марині судилося стати найближчою людиною для сусідської п’ятирічної дівчинки Асі, чия мати померла. Батько дитини, хірург Роман Богданов, усвідомлює, що до дівчини прикипіла душею не тільки Ася, а й він сам. Марина й Роман одружуються.

П’ятнадцять років по тому. Несподівано у житті Богданових з’являється Гордій — син близького Романового друга Корнія Задорожного. Дві сім’ї прагнуть поєднати дітей: уже дорослу Настю і на сімнадцять років старшого Гордія. Ася щаслива й закохана. Проте Гордій не відповідає їй взаємністю. А все тому, що покохав дружину батькового товариша Марину!

Серце молодої жінки розривається. З одного боку — найрідніші люди, яких нізащо не зрадить, з іншого — Гордій... Марина зважується на відчайдушний крок. Чи стане їй сили не перейти межу дозволеного?..

Я теж прочитала цю книжку.Читається на одному подиху, з такою цікавістю, ніби поринаєш в світ героїв-з ними радієш і сумуєш, іноді, від розчулення плачеш.

Наталія Іванівна стала меценатом нашої бібліотеки і надіслала для користувачів бібліотеки с.Теково ще дві книжки "До ніг твоїх я небо простелю" та "Коли відчинені ворота раю" з особистими автографами.

Головний герой твору — Марат Рахімов — серйозний, успішний бізнесмен. Має свої уявлення про шлюб: цей священний союз — назавжди. Тому не поспішає з обраницею. Хоч йому вже за тридцять — на любовному горизонті пусто. 

Несподівано все міняється. Він зустрів молоду дівчину — Лію Турганову — талановиту скрипальку. На неї чекає велика сцена у Європі. До того ж вона серйозно займається кінним спортом.

Збентежений… Спочатку бореться зі своїми почуттями, сумнівається. Розуміє, що дівчина до кінця не усвідомлює, на який серйозний крок зважується, погодившись на одруження. Адже має реальну можливість зробити блискучу кар'єру в музиці. Чи зможе від усього відмовитися: повністю присвятити себе чоловікові, стати матір'ю, просто берегинею домашнього вогнища? На вигляд вона слабка, вразлива, тендітна. Чи витримає? Бо ж характер у нього складний, владний, з ним нелегко.

Події, відображені в повісті, розгортаються на Закарпатті в далекому 1939 році за часів панування Угорщини. Пора тяжка. На порозі Друга Світова війна. Тут у всій красі постає справжня, наче дарована Всевишнім любов Софії і Йосипа. Щоб заможний староста села віддав йому за дружину свою доньку – хлопець наважується на ризикований крок. І той крок погубить його… Але вони з Софією встигли поклястися перед Небом, що попри все проживуть однакову долю. Мабуть в пророчу мить сказали, бо й справді випили одну спільну Чашу на двох… до самісінького дна випили. На їх судьбу випадають неймовірно тяжкі випробування. Обом довелося перенести пекло ГУЛАГів, звірські катування у радянських таборах. А Йосипові ще й пройтися фронтовими дорогами в рядах корпусу Людвика Свободи. Головні герої уособлюють ідеал вірності, порядності, благородності, неймовірної витримки й незламності духу. Здатність нести свій надважкий, майже нелюдський хрест, не нарікаючи на судьбу. У молодому віці доля вирвала їх з рідного краю. Вони зустрілися через довгих 62 роки. І ця зустріч – незвичайна… Остання… Вітальна й прощальна водночас…

Книжки з цікавими сюжетами,захоплюють з першого рядочка.За таку меценатську хорошу справу-такі цікаві літературні шедеври, бібліотека щиро вдячна пані Наталії.

Читайте разом з нами! Чекаємо на Вас в бібліотеці!

  

БІБЛІОТЕКА  С.ТЕКОВО ПРОПОНУЄ ОЗНАЙОМИТИСЬ  

                        з історичною інформіною

                         " День Державного герба України"

Один із трьох головних символів української державності був затверджений 19-го лютого  1992 року. Відкритий конкурс щодо створення проєкту Державного Герба України, відповідно до Постанови Верховної Ради, був оголошений 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР).

Для участі в конкурсі  надійшло понад 200 робіт (усі вони тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління). Важливо, що 192 із них містили зображення тризуба у різних контекстах.

Переміг у конкурсі проєкт історика-геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. На думку Гречила, тризуб у графічній традиції періоду правління Великого князя Володимира був прийнятий не випадково, оскільки «саме за князя Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі.

Історія виникнення

Що символізує Тризуб? Для українців в усьому світі Тризуб символізує нерозривний зв’язок із Вітчизною. У різні періоди історії наш Тризуб ставав символом боротьби за незалежність.

У давні часи він використовувався як своєрідний оберіг. Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих з I століття нашої ери. Символ відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, в українських землях з II століття.Радянська тоталітарна система таврувала тризуб як «націоналістичний знак» та жорстоко карала тих, хто його використовував. У сприйнятті кремлівських катів із тих часів мало що змінилося – їхньому двоголовому орлу досі ніщо не пече так, як вістря нашого тризуба!

Існує близько трьох десятків теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу). Відомий дослідник Тризуба В. Січинський навів у своїй книзі перелік трактувань Тризуба, що існували в середині XX сторіччя.

За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. За матеріалами енциклопедії: посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договорів із візантійцями мали свої печатки з тризубом. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Офіційно герб УНР був затверджений у Коростені 25 лютого (12 за старим стилем) 1918 року. На початку цього місяця Центральна Рада під натиском більшовиків переїжджає з Києва до Житомира, потім до Сарн і Коростеня. Саме в цьому містечку на Житомирщині, у штабному вагоні, і відбулося засідання Малої Ради — органу Центральної Ради, що діяв між сесіями, де і було прийнято історичне рішення. У 2006-му на території залізничної станції на честь події відкрито пам’ятний знак (скульптор В. Козиренко).

Перші публікації в пресі про те, якою має бути головна українська емблема, з’явилися ще в 1911 році, в період підйому патріотизму й активізації роботи «Просвіти».
Тризуб став компромісом, адже емблем, що претендували на роль Державного герба, було кілька — серед них і козак з мушкетом, архангел Михаїл, герби Львова і Києва. Знак князя Володимира Великого здобув сучасну назву з легкої руки історика Карамзіна, автора «Історії держави Російської». Уже з кінця XVIII століття стали широко відомими археологічні відкриття, що містили державну символіку Київської Русі.У 1796 році був зафіксований злотник князя Володимира, потім срібник — монети, на яких карбувався княжий символ, тризуб, — зазначає Юрій Савчук. — З 1852-го до наукового обігу входять монети часів Київської Русі з відомого Ніжинського скарбу, в якому їх було приблизно 200.

Частину цих монет розіслали до наукових установ, інша потрапила до приватних колекцій і подарована імператорській сім’ї. Саме монети з Ніжинського скарбу невдовзі започаткували в Ермітажі найбільшу колекцію срібників києво-руського часу, в якій нині майже 130 монет, і становлять її більшість.
У процесі дослідження тризуба, його походження та символіки, вченими висунуто щонайменше 40 різних теорій, але знак і досі залишається загадковим.  Його пов’язують із Трійцею, з народними традиціями, різними філософіями. Можливо, ми ніколи не дізнаємося, що означав тризуб і хто зобразив його вперше.
Учені констатують той факт, що цим знаком позначали власність (з кінця X ст. тризуб з’являється не лише на монетах, печатках, його ставлять на предметах вжитку, цеглі, озброєнні), це знак династичного характеру, символ княжого достоїнства. З таким акцентом тризуб і став Державним гербом УНР та її спадкоємиці України, що здобула незалежність у 1991 році.
За часів УНР тризуб як елемент державної символіки вперше з’явився наприкінці 1917 р. на паперових грошах. Із цього питання на сторінках газет висловлював свою думку і голова Центральної Ради Михайло Грушевський. Він не був великим прихильником тризуба, про який казав, що це знак «неясного значіння», і виступав за нові модерні символи, співзвучні з символами Європи. Тоді розглядалися пропозиції істориків і геральдистів узяти за зразок державну символіку США і на синьому полі розмістити золоті зірки за кількістю земель України чи літер у слові «Україна», як на нинішньому прапорі Євросоюзу. Була й пропозиція розмістити на синьому полі літеру «У» чи абревіатуру «УНР» , як у Франції, або ж у центрі герба поставити фігуру селянки чи плуг як символ мирної праці, що викликало негативну оцінку. Чимало дискусій велося і щодо Великого герба УНР, проект якого розробив відомий графік і архітектор Василь Кричевський і який поки що залишається на папері.
Тризуб органічно увійшов у нашу свідомість й щоденне життя. Його стилізовані зображення є логотипами партій, громадських рухів і організацій. Нині тризуб можна побачити на вжиткових речах, одязі, посуді. Останнім часом дуже популярні прикраси, зокрема підвіски, у вигляді державного герба, тату. Усе це свідчення того, що українці сприймають тризуб не просто як офіційну історію, а як частину власного «я».

До речі зі шпиля над куполом Верховної Ради радянську зірку було демонтовано лише 24 лютого 2014 року за дорученням заступника Голови Верховної Ради Руслана Кошулинського. А тризуб на шпилі будівлі парламенту встановили тільки 29 жовтня 2015 року за розпорядженням Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана